Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Форсування індустріалізації в Україні

Наприкінці 20-х Років сталінське керівництво СРСР взяло курс на форсування індустріалізації шляхом воєнно-комуністичного штурму.

Ще після націоналізації 1917-1918 pp. велика промисловість, що стала економічним форпостом тоталітарної влади партії, з колосальним управлінським апаратом повисла на державному бюджеті. Щоб утримувати її, тим більше - форсувати індустріалізацію, потрібні були додаткові кошти, а їх, незважаючи на невичерпні природні ресурси і величезні резерви робочої сили, гостро не вистачало. Не покривали витрат на індустріалізацію а ні багатомільярдні суми, вилучені з кишень трудящих у вигляді державних позик, а ні відмова СРСР сплатити іноземні борги.

Наступним кроком було різке збільшення продажу населенню горілки. Але й цього виявилося замало. Тоді розпочалася емісія (випуск) грошей, яка не припинялася до кінця першої п'ятирічки. Експорт хліба в роки голодомору (із засіків України було забрано 264) млн. пудів - майже все збіжжя врожаю 1932 р.) дав лише 389 млн. крб. Звичайно, продаж лісу, нафтопродуктів та іншої промислової сировини приносив значно більші прибутки. Але нарощування її видобутку на відміну від вирощування хліба (його забирали у села майже за безцінь) вимагало додаткових капіталовкладень. А ще держава-монополіст "відстригала" для потреб індустріалізації селянські доходи шляхом штучно створених "ножиць цін" - промислові товари коштували надто дорого порівняно із сільськогосподарською продукцією.

У травні 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд рад затвердив п'ятирічний план розвитку народного господарства УСРР на 1928-1933 pp. Цей план передбачав щорічний приріст промислової продукції на 20-22%, згодом цю цифру було збільшено до 37,7%. Розпочинався другий після політики "воєнного комунізму" штурм, що дістав офіційну назву "наступ соціалізму по всьому фронту". Почалося згортання непу. Економіка з інтенсивного шляху, яким вона розвивалася в 20-х роках, була переведена на екстенсивний: приріст промислового виробництва досягався за рахунок будівництва нових підприємств.

Для здійснення таких авантюристичних намірів, як і в роки громадянської війни, переходять до продрозкладки, "розкуркулюють" заможних селян, провадять насильницьку колективізацію, забороняють торгівлю, запроваджують карткову систему постачання у містах і збільшують емісію грошей. У партійних і державних органах стає нормою практика беззастережного виконання директив і вказівок центру.

Грандіозні плани першої п'ятирічки не було виконано. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищував 10%. Фактичний видобуток вугілля в Донбасі становив лише 45 млн тонн, замість передбачених планом 53 млн тонн, виплавка чавуну - лише 4,3 млн тонн, замість 6,6 млн тонн. Вчасно не було здано в експлуатацію значну кількість підприємств та електростанцій. Господарський механізм, дедалі більше відриваючись від ринку, перетворювався на гіпертрофовану, жорстко централізовану систему управління. Трести як госпрозрахункові об'єднання перетворювалися на органи технічного управління, а підприємства так і не стали самостійними виробничими одиницями, робота яких базувалася б на економічних засадах.

Майже всю важку промисловість України було підпорядковано центральним органам у Москві Формувалася командна економіка з найвищим сту! пенем централізації управління, яка згодом стала підмурівком сталінського тоталітарного режиму. Вже на початку цих негативних процесів ускладнювався контроль за економікою, сковувалася місцева ініціатива, зникали стимули до ефективної праці, зростали непродуктивні витрати ресурсів.

Намагаючись компенсувати відсутність економічних стимулів зростання продуктивності праці моральними, більшовицька партія, профспілки та комсомол розгортали в колективах змагання за підвищення продуктивності праці, економію ресурсів, раціоналізацію виробничих процесів, залучаючи до нього тисячі робітників і фахівців. Загалом це сприяло розвиткові народного господарства республіки.

Нехтування принципом матеріальної заінтересованості та марні спроби побудувати народногосподарську систему поза товарно-грошовими відносинами поставили країну перед економічною катастрофою. 1933 р. політика "підхльостування" й стрибкоподібного директивного нарощування темпів розвитку промисловості припинилася. На другу п'ятирічку (1933-1937) було запропоновано більш помірковані середньорічні темпи зростання промислового виробництва - 13-14%. Відбулися зрушення і в ставленні до матеріального стимулювання праці. Інтенсивніше почала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося організації виробництва й підготовці кваліфікованих кадрів.

1935 р. було скасовано обмеження у заробітках, що позитивно вплинуло на зростання продуктивності праці, відбувся перехід від карткової системи розподілу до вільного продажу товарів через мережу торгівлі.

На копальнях, заводах і фабриках України з'явилися сотні тисяч новаторів виробництва. Початок цьому рухові поклав вибійник кадіївської шахти "Нейнтральна-Ірміно" О. Стаханов, який уперше поділив свої виробничі операції з двома кріпильниками. Це дало їм змогу в ніч на 31 серпня 1935 р. вирубати за зміну 102 т вугілля, тобто в 14,5 рази більше норми. В лютому 1936 р. Гірник шахти "Кочегарка" М. Ізотов з допомогою 12 кріпильників вирубав 607 т вугілля.

Стахановці через школи ФЗУ підготували велику кількість молодих робітничих кадрів. Рух стахановців сприяв поліпшенню становища в промисловості й водночас призвів до загального підвищення 1936 р. норм виробітку та планових завдань, що спричинило перенапруження виробничих процесів і зниження якості продукції.

Завдання другої п'ятирічки також не було виконано. Сталінський режим фальсифікував її підсумки. Ще 1929 р. ліквідували центральне статистичне управління (ЦСУ), яке "заважало" об'єктивно оцінювати становище. Відтоді облік виробленої продукції стали вести у карбованцях, а не в натуральних вимірах, як у всьому світі.

Форсування індустріалізації народного господарства 30-х років дорого обійшлося українському народові. Внаслідок голодомору 1932-1933 pp. і масових репресій загинули мільйони людей. Життєвий рівень робітників і селян значно впав через низьку платню і регулярні державні позики. А тим часом 1932 р. для матеріально-побутового забезпечення працівників партійних, державних органів і структур НКВС було запроваджено спеціальні, закритого типу магазини-розподільники і видачу пайків. Відсутність товарів компенсувалася підвищенням роздрібних цін на них. Якщо протягом 1922-1928 pp. вони зросли на 30%, то в 1929-1940 pp.- у 6,4 раза.

Низьким залишався рівень освіти й кваліфікації робітничих та інженерних кадрів. Близько 88% працюючих у народному господарстві СРСР мали тільки початкову освіту або взагалі її не мали. Більшість працездатного населення України була зайнята в сільськогосподарському виробництві.

Однак внаслідок героїчної праці трудящих і широкого використання примусових методів в Ук раїю протягом 1922-1938 pp. кількість підприємств важкої промисловості зросла в 11 разів. У Донбасі було споруджено близько 100 нових шахт. У 30-х роках збільшили випуск продукції Харківський тракторний і унікальний за характером виробництва турбогенераторний заводи, великі металургійні підприємства в Запоріжжі, Кривому Розі та Маріуполі. Значну кількість підприємств було реконструйовано. Частка важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за валовою продукцією з 68,7% (1926) до 92,5% (1938). Удвічі зросла чисельність робітників, зайнятих у народному господарстві республіки.

Напередодні Другої світової війни Україна була основною вугільною, металургійною і машинобудівною базою СРСР. За рівнем розвитку галузей важкої промисловості вона випередила ряд західноєвропейських країн.

Однак заміна ринкової економіки командно-адміністративною наперед визначила неефективність виробничої діяльності на всіх рівнях.

Донбас перетворився на "всесоюзну" кочегарку, металургійні заводи - на постачальників металу для машинобудівних центрів Росії, які виготовляли готову продукцію і в результаті отримували найбільші прибутки. Суспільство витрачало величезні ресурси на забезпечення важкої індустрії, залишаючи для розвитку легкої та харчової галузей промисловості незначні кошти. Все це породжувало серйозні проблеми в матеріально-побутовому забезпеченні трудящих.