Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Україна 1920 року

Після поновлення в українських землях радянської влади вона намагалася, щоб цього разу український народ сприйняв її як власну, а прихід Червоної Армії як визвольний похід, а не як чергову окупацію КП(б)У, тому основною метою своєї діяльності проголосила "захист незалежності і неподільності" України. VIII Всеросійська конференція РКП(б) (грудень 1919 р.) прийняла резолюцію "Про радянську владу на Україні", в .першому пункті якої зазначено: "РКП(б) стоїть на точці зору самостійності УСРР". Про здебільшого формальний характер такого рішення свідчило те, що вже 27 січня 1920 р. Всеукрревком (надзвичайний найвищий орган радянської влади, створений 11 грудня 1919 р.) поширив на територію України дію всіх декретів РСФРР. Продовжував діяти і декрет від І червня 1919 p. про спільне з Росією управління військовими й економічними галузями. Прагнучи заспокоїти насторожене селянство, 5 лютого 1920 р. Укрревком ухвалив новий закон про землю, який проголошував зрівняльний розподіл землі між селянськими господарствами. Комуни і радгоспи не відновлювались.

Попередні події засвідчили, що радянській владі буде важко втриматись без співробітництва хоча б із частиною українських політичних сил. Тому КП(б)У, яка тримала в своїх руках основні важелі влади, пішла на союз з партіями боротьбистів (виникла у 1918 p.), борбистів (1919 p.), Українською комуністичною партією. При створенні в грудні 1919 р. надзвичайного органу влади - Всеукраїнського революційного комітету на чолі з Г. Петровським до його складу було включено три більшовики та по одному від борбистів та боротьбистів.

У 1920 р. "Закордонна група українських комуністів" на чолі з Винниченком, що складалася з членів різних українських партій соціалістичного напряму (які перебували в еміграції у Відні), спробувала розпочати співробітництво з радянською владою. Винниченко літаком дістався з Австрії до України, зустрівся з керівниками УСРР та РСФРР. Однак після цих зустрічей і ознайомлення з реальним становищем суспільно-політичного життя в Україні Винниченко від своїх планів відмовився і повернувся за кордон.

З утвердженням радянської влади КП(б)У взяла курс на політичне одновладдя. Під її тиском у березні 1920 р. саморозпустилася партія боротьбистів. П'яту частину її членів (4 тис. чоловік) в індивідуальному порядку було прийнято до КП(б)У. Чимало боротьбистів було репресовано органами НК. У червні 1920 р. прийняла рішення про саморозпуск та входження до складу КП(б)У партія борбистів, яка налічувала 7,7 тис. членів. 21-23 березня 1920 р. у Києві відбувся один з перших радянських судових процесів над представниками інших політичних сил. Чимало членів Київської організації меншовиків і Центрального бюро профспілок міста були звинувачені у співробітництві з денікінцями. Частину підсудних було засуджено до ув'язнення у концтаборі, інших - позбавлено політичних прав і права займатися профспілковою діяльністю.

В економіці радянська влада і в 1920 р. продовжувала спроби реалізувати програмні положення РКП(б) по негайному запровадженню "комуністичних" виробничих відносин замість ринкових. Хоча на селі відмовились тепер від комун, радгоспів і колгоспів, все ж залишалася продрозкладка (продрозверстка). Згідно із законом РНК УСРР від 26 лютого 1920 р. всі селянські двори, які мали понад 3 десятини землі, повинні були здавати все наявне зерно, окрім певної кількості для власного споживання, норми якого визначали місцеві органи влади. Щоб перешкодити консолідації селян, з травня 1920 р. повсюдно створювались комітети незаможних селян (комнезами), які фактично здійснювали управління в селах, стояли над сільрадами. У промисловості протягом 1920 р. було завершено націоналізацію підприємств, для керівництва якими створено централізовану систему виробничих управлінь, главків, центрів. Продовжувала діяти заборона торгівлі, відміна товарно-грошових відносин, зрівнялівка в оплаті праці, яка здійснювалася в натуральній формі за однаковими для всіх нормами. Це підривало матеріальну зацікавленість працюючих, різко знижувало обсяги виробництва, спонукало робітників до масового залишення підприємств. У відповідь влада стала на шлях мілітаризації праці. 21 січня 1920 р. була ухвалена постанова про створення Української трудової армії на чолі із спеціальною радою, яка діяла на правах обласного органу РСФРР. В порядку загальної трудової повинності до Укртрударму входило чоловіче населення віком від 19 до 45 років (для спеціалістів - до 65 років).

Все це знову викликало опір в Україні, хоча він не набув такого розмаху, як під час двох попередніх спроб встановлення радянської влади. І все ж значна частина селянства продовжувала партизанську боротьбу. У 1920 р. в Україні діяли понад 100 повстанських загонів, загальна чисельність яких перевищувала 40 тис. чоловік. У травні 1920 р. було створено Раду революційних повстанців України на чолі з Н. Махном, загони якого здійснили до вересня цього ж року чотири рейди по Україні, знищуючи радянські органи.

Військово-політичну ситуацію ускладнила нова агресія Польщі в українські землі. Керівна верхівка відновленої наприкінці 1918 р. Польщі не відмовилася від претензій на територію Речі Посполитої в межах, встановлених ще 1772 р. До цієї держави мали увійти Литва, Білорусь та Україна. 1919 р. польські війська загарбали Білорусь, в тому числі Мінськ, а також частину західноукраїнських земель.

Щоб продовжити війну за незалежну Україну, С. Петлюра погодився на нерівноправний союз з її недавнім ворогом - Ю. Пілсудським. 21 квітня 1920 р. було укладено Варшавську угоду, за якою польський уряд визнавав УНР і зобов'язувався подати Директорії збройну допомогу. Кордон між Польщею і УНР встановлювався по лінії фактичного контролю території польськими військами. Командування об'єднаними силами здійснювала Польща, а утримання військ покладалося на український уряд. Позиція С. Петлюри, який задля продовження боротьби проти більшовиків пожертвував територією ЗУНР, викликала обурення в українських політичних колах.

25 квітня 1920 р. польсько-українські війська розгорнули наступ на широкому фронті й уже 7 травня здобули Київ. Але цей успіх виявився тимчасовим, - сподівання С. Петлюри на антибільшовицьке повстання в Україні не здійснилося, бо селяни не бажали підтримувати окупантів.

Тим часом радянське командування, оговтавшись від поразки, зібрало свіжі сили й 26 травня розпочало контрнаступ. 5 червня Перша кінна армія прорвала фронт і 12-го числа вступила до Києва. 11 липня силами Західного фронту було визволено Мінськ, 14-го - Вільно, 19-го - Гродно. Наприкінці місяця радянські війська вступили на територію Польщі. На початку серпня вони зав'язали бої безпосередньо за Варшаву і Львів.

Однак білополяки, зібравши великі сили, 17 серпня розгорнули контрнаступ на Варшавському напрямку. Наприкінці вересня фронт перемістився в район Житомира й Бердичева. 12 жовтня польський уряд, побоюючись нового контрудару більшовиків, згодився на перемир'я, за умовами якого Західна Білорусь і Західна Україна залишилися в межах польської держави. 18 березня 1921 р. у м. Рига підписано мирний договір між РСФРР та УСРР, з одного боку, і Польщею - з другого. За цією угодою Польща визнавала УСРР, до якої приєднувалися Волинь і Галичина.

Денікінці, зазнавши поразки, закріпилися в Криму. Після відставки А. Денікіна у квітні 1920 р. це угруповання очолив П. Врангель. Антанта надала йому найсучасніші види озброєння й перекинула на півострів 40 тис. білогвардійців. Для боротьби проти Врангеля радянські війська розпочали наступ з Каховського плацдарму. До 17 листопада ціною великих втрат їм вдалося прорвати оборону противника і зайняти Крим.

Після відступу польських військ з-під Києва армія С. Петлюри ще майже місяць чинила опір більшовикам на Правобережжі. Але її боротьба була приречена на поразку. Водночас на території Польщі формувалися білогвардійські частини на допомогу П. Врангелю. До них приєдналися й петлюрівці. У вересні 1920 р. об'єднані сили колишніх ворогів перейшли Збруч і почали просуватися на схід. У жорстокому бою під Катюжанами червоноармійці вщент розгромили дві петлюрівські дивізії та білогвардійські загони. 18 листопада війська УНР залишили Проскурів і прикордонний Волочиськ.

Ще деякий час С. Петлюра воював з більшовиками, здійснюючи рейди в Україну з території Польщі. Але наприкінці 1921 р. польський уряд поклав цьому край у зв'язку з протестами голови радянського уряду України X. Раковського.

Відбулися певні зрушення в культурному будівництві. За роки визвольних змагань (1917-1920 pp.) в Україні було відкрито чимало шкіл. 1920 р. їх налічувалось близько 22 тис, майже в половині з них викладання велось українською мовою. 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 43 педшколи і близько 100 педкурсів, які частково вирішували проблему підготовки вчителів. У 38 вузах навчалося 57 тис. студентів, розпочалася ліквідація неписьменності дорослих і якщо до 1917 р. письменними були лише 27,9 % жителів України, то на кінець 1920 р. - 51,9 %.

Активно працювали організації "Просвіти", яких на початок 1921 р. діяло понад 4200, Але невдовзі вони були ліквідовані радянською владою. Засновуються хати-читальні у містах, а у великих селах - селянські будинки з бібліотеками, лікнепами, самодіяльними гуртками. 1920 р. виникло чимало відомих мистецьких колективів, театри Леся Курбаса, ім. Франка, державна українська хорова капела "Думка" та їн.