Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Україна в 1919 році

1919 рік був в Україні надзвичайно складним. Періодами наступав політичний і економічний хаос. Шість основних політичних військових сил діяли в українських землях: українські на чолі з Директорією, радянські, Антанти, білогвардійські, польські, анархістські.

Взимку 1919 р. на переважній частині України було встановлено радянську владу. Ще 20 листопада 1918 р. радянські війська почали просуватися з Росії в напрямку Харкова. 28 листопада 1918 р. у м. Суджі Курської губернії виник Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. З січня 1919 р. він переїхав до Харкова, куди вступили радянські війська, а 6 січня 1919 р. - видав декрет про відмову від попередньої назви держави (УНР) і встановлення нового її найменування - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Така назва за республікою збереглася до 1936 p., коли вона була перейменована на УРСР. 25 січня уряд УСРР ухвалив декларацію про необхідність об'єднання УСРР та РСФРР на засадах соціалістичної федерації, а 29 січня він був реорганізований у Раду Народних Комісарів (РНК) України на чолі з болгарином Християном Раковським. У губернських містах створювалися Ради, у містах і повітах - ревкоми. На селі нова влада опиралася на комітети бідноти (комбіди), створені за російським зразком. Головне своє завдання органи радянської влади вбачали у доведенні соціалістичної революції до кінця. Планувалася націоналізація промисловості, вироблення всеохоплюючого законодавства з питань охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення. Проголошувалася ліквідація поміщицького, куркульського й монастирського землеволодінь. Робилися певні кроки у реорганізації шкільної та позашкільної освіти, створенні єдиної трудової школи.

1-6 березня 1919 р. у Харкові відбувся ПІ з'їзд КП(б)У, який прийняв рішення підготувати конституцію УСРР, взявши за приклад конституцію РСФРР. Пленум ЦК КП(б)У, обраний на з'їзді вперше, утворив політбюро ЦК, секретарем ЦК був обраний Г. П'ятаков. У ці ж дні делегація КП(б)У на чолі з М. Скрипником взяла участь в І Установчому Конгресі, що відбувся в Москві, і стала одним із засновників створеного на Конгресі Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну).

Важливу роль у зміцненні радянської влади в Україні відіграв Ш Всеукраїнський з'їзд рад, що працював у Харкові 6-10 березня 1919 р. Його делегати (близько 2 тис. чоловік) заслухали й обговорили звіт уряду, а також військове, земельне та продовольче питання, прийняли першу Конституцію УСРР. Центральними органами радянської влади стали: Всеукраїнський з'їзд рад, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет рад (до нього увійшли 89 комуністів і 10 українських есерів, очолив Г. Петровський), Рада Народних Комісарів (уряд), головою якого було знову обрано X. Раковського, він же і нарком закордонних справ. В основу діяльності було покладено політику воєнного комунізму, запозичену з практики Радянської Росії: прискорення темпів націоналізації промисловості; згортання товарно-грошових відносин; заміна товарного ринку як універсального регулятора економіки усілякими розкладками, у тому числі продовольчими; прагнення перейти в сільському господарстві від одноосібного до усуспільненого виробництва шляхом створення радгоспів, комун, артілей; запровадження у політичній сфері диктатури пролетаріату як обов'язкової умови перехідного періоду від буржуазної форми до комуністичної. Менше половини конфіскованих поміщицьких земель передавалося селянам, решта - новоствореним комунам, радгоспам тощо. Продзагони безперервно вилучали продовольство у селян у порядку продрозкладки. Було заборонено торгівлю як буржуазний пережиток. Все це викликало велике незадоволення населення.

26 березня 1919 р. було укладено угоду між Радою Народного господарства УСРР і Вищою Радою Народного господарства РСФРР про проведення єдиної економічної політики. 1 червня ВЦВК РСФРР спільно з представниками УСРР, Білорусії, Латвії, Литви видав декрет про зосередження управління п'ятьма галузями (армія, раднаргоспи, залізниці, фінанси, праця) в московських відомствах. У вирішенні внутрішніх проблем широко використовувались підпорядковані Московській НК (ЧК) органи Всеукраїнської Надзвичайної комісії (ВУНК), які розпочали боротьбу з "класовим ворогом".

Ці та інші подібні заходи ще більше посилили дестабілізацію в країні. Вже у березні-квітні розпочалися, а згодом набули великих масштабів виступи селян під гаслами "Геть комуну!", "За радянську владу без комуністів!" (квітень - 93 виступи, липень - 207). З'явилися десятки озброєних загонів (чисельністю від десятків до кількох тисяч чоловік) на чолі з "батьками", отаманами тощо (Зелений, Огрук, Ангел, Соколовський та інші). Проти більшовиків розпочали також боротьбу військові підрозділи М. Григор'єва й Н. Махна, які перед цим знаходились на їхньому боці.

У травні на територію України вторглися полчища генерала А. Денікіна й до липня захопили велику частину Лівобережжя. Здобувши Полтаву й Кременчук, вони розпочали наступ на Київ, куди із заходу в цей час просувалися 50-тис. Українська Галицька армія (УГА) і 35-тис. військо Директорії. ЗО серпня 1919 р. до Києва увійшли війська Директорії, а наступного дня - денікінці.

Білогвардійський окупаційний режим тривав в Україні з літа до осені 1919 р. Запеклий поборник "єдиної та неподільної Росії" Денікін жорстоко придушував національно-визвольний рух, будь-які прояви українського національного життя, заборонив українську мову, відновив поміщицьке землеволодіння.

У вересні 1919 р. за наказом Денікіна білогвардійська армія виступила проти українських сил. 17 вересня головний отаман військ УНР С. Петлюра звернувся до народу з відозвою, в якій було викладено програму уряду: самостійність УНР, передача селянам земель без викупу, 8-годинний робочий день, загальні рівні таємні вибори Великої державної ради - парламенту з настановчими функціями. 24 вересня Директорія і Уряд УНР закликали народ на боротьбу проти денікінців. Розгорнулися жорстокі бої. Через епідемію тифу, брак продовольства, спорядження і зброї, неузгодженість дій армії УНР та Української Галицької армії на початку листопада українські частини були затиснуті у так званому "чотирикутнику смерті" - між військами Денікіна, Польщі, Румунії та радянською армією. У армії Петлюри в цей час залишилось всього 2 тис. бійців, в УГА - 4 тис. Інші або загинули в ході бойових дій, або померли від тифу, або були уражені хворобою. Ті, що лишилися живими, рятувались як могли. 6 листопада 1919 р. галицький генерал М. Тарновський уклав перемир'я з командуванням білих і перевів своїх бійців під їхнє командування. Президент ЗУНР Є. Петрушкевич виїхав за кордон - у Відень і сформував там уряд республіки. На початку грудня 1919 р. С. Петлюра виїхав до Польщі. Армія УНР під проводом нового командуючого М. Омеляновича-Павленка перейшла до партизанської боротьби в тилу денікінських, а потім радянських військ. З грудня 1919 р. по травень 1920 р. було здійснено перший зимовий похід армії УНР.

Восени 1919 р. радянські війська, поповнившись свіжими силами, розгорнули наступ проти Добровольчої армії, 16 грудня оволоділи Києвом, а до середини лютого 1920 р. витіснили денікінців з України.