Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР)

Після закінчення Першої світової війни на руїнах Австро-Угорської монархії виникла Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Ще 25 березня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд "мужів довір'я" - представників українських політичних партій Галичини, в якому взяло участь 500 чоловік. Він схвалив Брестську мирну угоду УНР з Четверним союзом, висловився за створення в Галичині окремого українського державного утворення - коронного краю в межах Австро-Угорщини. В умовах розпаду останньої 18 жовтня 1918 р. українські депутати австрійського парламенту, сеймів Галичини та Буковини, представники українських політичних партій на своєму засіданні у Львові заснували Українську Національну Раду. 19 жовтня вона ухвалила резолюцію про утворення на українських етнічних землях, що входили до складу Австро-Угорщини (Галичина, Буковина, Закарпаття), української держави. 20 жовтня у Львові відбулася політична демонстрація українців на підтримку цього рішення. 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада виступила з відозвою, в якій повідомлялося про взяття нею влади. Наступного дня під контроль українських організацій були поставлені інші міста краю.

Однак вже опівдні 1 листопада польські військово-політичні сили підняли заколот у Львові. Бої за нього тривали три тижні. У цих складних умовах 11 листопада Українська Національна Рада створює виконавчий орган (уряд) - Державний Секретаріат, який очолив К. Левицький. 13 листопада було ухвалено Тимчасовий основний закон, згідно з яким новоутворена українська держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор (золотий лев на синьому тлі). Президентом республіки став Голова Української Національної Ради Є. Петрушевич.

Авторитет нової влади серед населення був беззаперечний. Уряд дотримувався поміркованого ліберально-демократичного спрямування, прагнув демократичних реформ зі збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали широкі права, їх представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

. Із самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних політичних та міжнародних умовах. Польський заколот 1 листопада 1918 р. означав початок кровопролитної польсько-української війни, яка тривала спочатку з перемінним успіхом. У ніч з 19 на 20 листопада під польським тиском війська ЗУНР залишили Львів. Державний секретаріат переїхав до м. Тернополя.

Для вигнання інтервентів за межі української етнічної території уряд ЗУНР приступив до організації регулярної Галицької армії - УГА. До весни 1919 р. вона нараховувала понад 100 тис. чоловік. Проте Польща збільшувала свої сили значно швидше. Вирішальне значення мала військово-економічна і дипломатична підтримка Польщі державами Антанти.

Сподівання українців на безсторонність і справедливість країн Антанти, її підтримку в справедливому задоволенні прагнень українства Галичини, бажання припинити кровопролитний конфлікт з поляками були важливим чинником відходу українських військ зі Львова і ряду інших міст. Але ці надії виявилися марними. Польща не збиралася відмовлятись від своїх претензій на Галичину, польські війська вели себе брутально. Якщо українську владу у Львові було встановлено без жодного і пострілу, то прихід польських військ супроводжувався кровопролиттям, бандитизмом, погромами.

Керівництво ЗУНР та УНР прагнули здійснити віковічну мрію українців про об'єднання своїх земель. З січня 1919 р. на сесії Української Національної Ради у Станіславі була прийнята ухвала про об'єднання (злуку) ЗУНР і УНР в одну соборну державу. 22 січня 1919 p., як уже згадувалось вище, в Києві на Софійському майдані було проголошено Акт злуки українських земель в одну незалежну Українську Народну республіку. Всі ці рішення були схвалені 23 січня 1919 р. Трудовим конгресом України. Назву ЗУНР було замінено на Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР), якій забезпечувалась територіальна автономія. Передбачалося скликання Установчих зборів єдиної держави. Але в умовах іноземного вторгнення ці рішення залишились більшою мірою нереалізованими.

У першій половині 1919 р. відбувались бої військ ЗУНР з польськими. УГА здобула низку перемог. В районі м. Чортків 25 тис. українських вояків примусили відступити 100-тис. польську армію. Успішно діяли українські загони на Волині, загрожуючи от-от перервати залізничне сполучення єдиного острівця польського урядування - м. Львова з Польщею. Становище різко змінилося навесні 1919 p. після прибуття з Франції декількох польських дивізій під командуванням генерала Галлера. Навчені й озброєні державами Антанти, зокрема Францією, дивізії розпочали великомасштабний наступ на ЗУНР. Попри відчайдушний опір УГА, українських партизанських загонів в середині липня польські війська окупували Галичину, Західну Волинь, змусивши УГА та уряд ЗУНР відступити за р. Збруч. Було ліквідовано структуру української державності, будь-який опір польській адміністрації придушувався. Керівники Антанти і США схвалили рішення, згідно з яким польському урядові надавалася свобода дій, аж до застосування збройних сил у Східній Галичині.

На Буковині восени 1918 р. виникли два органи влади: український Крайовий комітет і румунська Національна рада. В листопаді 1918 р. у Чернівцях відбулося 40-тис. народне віче, де пролунав заклик: "Хочемо до України!". В деяких районах поряд з австрійською адміністрацією почали створюватись ради. Викликані з Румунії війська швидко придушили ці паростки української влади й окупували Буковину, а також територію Бессарабії.

Найбільше невдоволення це викликало в Хотинському повіті, де переважало українське населення. Там вибухнуло повстання. В ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники й партизани розгромили румунський полк і вступили до Хотина. В місті було створено український орган влади - Хотинську директорію. Але румунські війська невдовзі знову заволоділи Хотином, змусивши загони повстанців перейти через Дністер на територію України.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпаття увійшло до складу незалежної України. Там почали виникати ради робітничих депутатів, розгорнулася боротьба селян за землю. Однак на початку 1919 р. західну частину Закарпаття захопила Чехословаччина, а південно-західну - Румунія.

На Закарпатських всенародних зборах, скликаних 21 січня 1919 р. в окупованому чехословацькими військами Хусті, було проголошено злуку з Україною. Пізніше в умовах угорської революції в Закарпатті було встановлено радянську владу. Радянський уряд Угорщини надав Закарпаттю територіальну автономію, було прийнято декрет про конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх у всенародну власність, розпочалася націоналізація підприємств. Після поразки угорської революції Закарпаття знову окупували чеські та румунські війська. За Сен-Жерменським (1919) міжнародним договором Закарпаття було включено до складу' Чехословаччини.

Таким чином, користуючись із становища Польща, Чехословаччина і Румунія поділили між собою значну частину українських етнічних земель. Ця історична кривда залишила глибокий слід у пам'яті народу і не послабила його прагнення до возз'єднання.