Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Українська революція. Відновлення української державності

Соціально-політичні, національні й економічні протиріччя, посилені Першою світовою війною, призвели до величезних струсів у Російській імперії. 27 лютого (13 березня) 1917 р. внаслідок перемоги демократичної революції було повалено самодержавство в Росії. 2 (15) березня групою депутатів Державної думи було утворено Тимчасовий уряд. Активну участь у революційних подіях в Петрограді взяли українці, які організували там Тимчасовий революційний комітет. 2 (15) березня він закликав українців підтримати російську демократію у боротьбі за політичні свободи, висунув гасло створення Російської федеративної демократичної республіки з наданням широкої національно-територіальної автономії окремим націям, що населяли Російську імперію. Комітет вважав, що українцям необхідно спрямувати зусилля на "завоювання власних національно-політичних прав, зафарбувати революційні виступи свідомістю власних національних інтересів".

На місцях опорою Тимчасового уряду стали призначені ним губернські та повітові комісари, а також так звані об'єднані комітети громадських організацій.

У великих містах і промислових центрах України, як і у всій колишній імперії, створювалися Ради робітничих і солдатських депутатів. На середину 1917 р. їх налічувалось в Україні 252, у тому числі в Донбасі 180. Провідну роль в них відіграли представники загальноросійських партій соціал-демократів та есерів.

Українські політичні партії ТУП та УСДРП за участю представників кооперативних, культосвітніх, студентських, наукових об'єднань, духівництва 4 (17) березня утворили Українську Центральну . Раду (УЦР), яка мала представляти інтереси українства, координувати діяльність його політичних партій та громадських організацій. Головою УЦР було обрано видатного вченого-історика й політичного діяча М.С.Грушевського. Центральна Рада спрямувала свою діяльність в конкретних основних напрямах: 1) забезпечити гідне місце у світі і вільний політичний, економічний, культурно-духовний розвиток українського народу; 2) відновити і розбудувати українську державність; 3) вирішити гострі соціальні проблеми. Вже в першій відозві, виданій УЦР 9 (22) березня 1917 p., говорилось: "Народе український. Настав час і твоєї волі, й пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як двохсотлітнього сну. Уперше, український ... народе, ти матимеш змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю".

19 березня (1 квітня) українські громадсько-політичні сили провели небачену за розмахом маніфестацію у Києві, в якій взяло участь близько 100 тис. чоловік. Вона проходила під гаслами відродження України, її державності.

6-8 (19-21) квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний. конгрес, в якому взяло участь біля 1000 делегатів, обраних на заводах, фабриках, у військових частинах, у селах і містах усієї України. Цей повноважний з'їзд надав Українській Центральній Раді легітимного характеру як представницькому законодавчому і виконавчому органу, що мав забезпечити здійснення бажань і прагнень українців. З'їзд голосуванням обрав 150 членів УЦР, її головою - М. Грушевського та його заступниками В. Винниченка і С. Єфремова.

Авторитет УЦР зростав день за днем. Вона скрізь запроваджувала рідну мову - в освіті, в державних та недержавних установах тощо. Зокрема, УЦР ухвалила, що всі закони і постанови, як її власні, так і Тимчасового уряду починають діяти після публікащї українською мовою. Повсюди в школах, вищих навчальних закладах запроваджується вивчення українознавчих наук: історії України, її права, економіки, української мови, літератури, географії, музики тощо.

Виражаючи волю народу, УЦР взяла курс на розбудову української демократичної держави. Звичайно, у складних умовах 1917 р. ця діяльність проводилась обережно, тактично виважено, щоб не наразити справу відновлення української держави на небезпеку. УЦР сприяла активізації діяльності політичних партій, громадських об'єднань і рухів. Відбулися перший з'їзд кооперативних спілок, селянський, робітничий з'їзди, губернські з'їзди Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, з'їзди, конференції, наради різних партій.

Важливим явищем стала українізація війська. Про це свідчить 1-й Український військовий з'їзд, який відбувся 5-8 (18-21) травня 1917р. Його делегати підтримали діяльність УЦР щодо відновлення "національно-територіальної автономії України" і обрали Український Військовий Генеральний комітет (УГВК) на чолі з С Петлюрою.

Навесні 1917 р. в Звенигородському повіті Київської губернії виникли добровільні озброєні формування "вільного козацтва", які невдовзі були організовані в багатьох місцевостях. Загони "вільного козацтва" виконували функції міліції та охорони громадського правопорядку по боротьбі зі злочинністю, бандитизмом. Пізніше вони були включені до складу системи органів внутрішніх справ. У жовтні 1917 р. на своєму всеукраїнському з'їзді "вільні козаки", яких нараховувалось вже понад 60 тис, обрали власну Генеральну Раду на чолі з П. Скоропадським. Пізніше діяли як складова частина армії У HP.

На початку червня 1917 р. відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд. Він засудив політику Тимчасового уряду, який не хотів задовольнити прагнення українського народу до автономії і не визнавав Центральну Раду як виразника волі українського народу. 10 (21) червня 1917 р. В. Винниченко оприлюднив на засіданні з'їзду текст І Універсалу УЦР, в якому проголошувалась автономія України і право українського народу самому розпоряджатися своїм життям. Було створено український уряд - Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і писаря, переважна більшість яких була представниками соціал-демократів. Його очолив відомий письменник і лідер УСДРП В. Винниченко.

Намагання продовжити війну до повної перемоги погіршили становище в Росії влітку 1917 р. Зростання авторитету УЦР примусили Тимчасовий уряд шукати компромісів з нею. В результаті переговорів між міністрами Тимчасового уряду Керенським, Терещенком і Церетелі, з одного боку, і представниками Центральної ради, з другого, було підписано угоду. Генеральний секретаріат визнавався крайовою владою Тимчасового уряду і мав ним затверд, жуватися. Центральна рада й уряд України повинні були поповнитися представниками національних меншин (невдовзі УЦР нараховувало близько 700 членів). Формування української армії мало здійснюватись лише з дозволу військового міністра Тимчасового уряду. Питання ж про автономію України і земельні проблеми мали розв'язувати Всеукраїнські Установчі збори. Всі ці положення було викладено 3 (16) липня 1917 р. у II Універсалі Центральної ради.

До літа 1917 р. відносяться й перші паростки збройного протистояння сил, які по-різному бачили шляхи вирішення національних проблем. 4-6 (17-19) липня 1917 р. відбувся збройний виступ полку ім. Полуботка, солдати якого вважали за необхідне зі зброєю в руках домагатись задоволення своїх прагнень. Конфлікт було врегульовано. Невдовзі частини донських козаків і кірасири обстріляли український полк ім. Богдана Хмельницького, внаслідок чого багатьох було поранено і вбито (20 богданівців).

8-14 (21-27) вересня 1917 р. у Києві з ініціативи УЦР було проведено З'їзд народів Росії, який прийняв рішення про необхідність перебудови Російської держави на федерацію демократичних республік і утворив Раду Народів із центром у Києві.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики взяли владу у Петрограді, а 2 листопада в "Декларації прав народів Росії" проголосили право народів колишньої імперії на вільне самовизначення аж до відокремлення. УЦР негативно поставилась до захоплення влади більшовиками. 26 жовтня вони розпочали збройне повстання проти військ Тимчасового уряду в Києві. Війська УЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали цей виступ і змусили прихильників Тимчасового уряду залишити місто. 4 (17) листопада спільне засідання Рад робітничих, солдатських депутатів і профспілок, якими керували більшовики, визнало повноту влади УЦР в Україні, але заявило про необхідність реорганізації Центральної Ради.

7 (20) листопада 1917 р. Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила ПІ Універсалом Українську Народну Республіку (УНР). УНР створювалась як демократична правова держава. Універсал декларував націоналізацію поміщицьких і церковних земель, встановлення 8-го-динного робочого дня і робітничого контролю за виробництвом, національно-персональну автономію для національних меншин. Таким чином, третім Універсалом Центральної Ради вперше в XX ст. було відновлено українську державність.