Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Входження Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Росії

У другій половині XVIII ст. Російська імперія, використовуючи матеріальні й людські ресурси України, ставала дедалі могутнішою державою. Центр її зовнішньополітичних інтересів перемістився в Правобережну Україну й Північне Причорномор'я, що мали стати базою і плацдармом Росії для завоювання Криму, виходу до Чорного моря й утвердження її панування на Балканах.

1768 р. між Росією і Туреччиною розпочалася нова війна за Крим. Лівобережна Україна і Київ перетворилися на тилову базу російської армії. З лівобережного козацтва було створено 12-тисячний корпус, а з козаків Правобережжя — корпус добровольців. Тисячі українців змушували працювати на будівництві укріплень, мостів, переправ, обслуговуванні транспортних засобів. Заводи України виробляли зброю і порох.

У 1769-1771 pp. російські війська, до яких входили й українські полки, здобули ряд перемог над турками. Мужньо воювали козаки. Так, запорожці під проводом полковника Третяка розбили у гирлі Дунаю турецьку флотилію і потопили 11 її кораблів. А козацький полк на чолі з Колпаком 1771 р. оволодів Кафою.

Великобританія і Франція, занепокоєні перемогами російської армії, стали на бік Туреччини. Тоді Росія звернулася по допомогу до Австрії. Та пообіцяла підтримати її, але за умови негайної участі Росії разом з Пруссією в поділі Польщі.

Це був перший поділ держави, що почала занепадати. Австрія загарбала Галичину, Пруссія - Північну Польщу, а Росія — східну частину білоруських земель. Російсько-турецька війна завершилася укладенням Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р., за яким до Росії відійшли українські землі між Дніпром і Південним Бугом та східна частина Керченського півострова. Вона дістала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. Кримське ханство було визнано незалежним; Туреччина і Росія мали вивести свої війська з його території.

Після завоювання Росією Північного Причорномор'я Запорозька Січ фактично втратила своє значення військового форпосту на кордонах Російської імперії. Більше того, вона стояла на перешкоді подальшої колонізації Росією Чорноморського узбережжя, стримуючи її експансіоністську політику.

У червні 1775 p., коли більшість запорожців ще не повернулися з війни, російське військо генерала П. Текелі зруйнувало Запорозьку Січ.

З 1775 р. розпочалося активне заселення й господарське освоєння Південної України. На її родючих чорноземах створювалися великі поміщицькі господарства. Ширше використовувалися природні багатства краю — кам'яне вугілля, залізна руда, кольорові метали. На берегах Дніпра, Чорного й Азовського морів було засновано портові міста Херсон (1778), Олександрію, Маріуполь (1784), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одесу (1794) та інші. Ливарні заводи та верфі в Херсоні і Миколаєві вже до кінця століття збудували перші кораблі Чорноморського флоту.

1783 р. Росія завоювала Крим. На землях ханства було створено Таврійську губернію. Російські війська знищили частину кримських феодалів, чимало татар переселилися до Туреччини, а їхні землі почали освоювати селяни з України та Росії.

Туреччина не змирилася із втратою Криму й 1787 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна. У цьому зв'язку царський уряд 1788 р. організував з колишніх запорожців Чорноморське козацьке військо, яке взяло активну участь у бойових діях на морі й суші. За Ясським миром (1791) до Росії було остаточно приєднано землі між Бугом і Дністром, а також Кінбурнський, Таманський та Керченський півострови.

1792 р. Чорноморське козацьке військо почало освоювати ці території. На Кубані осіло близько 25 тис. козаків. Поступово до них переселилася частина козаків Задунайської Січі, а також селяни з Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній. Там було засновано 40 курінних селищ з військово-адміністративним центром у Катеринодарі. Чорноморські козаки зберегли українську мову, культуру, історичні традиції Запорожжя. Наприкінці ХVIII ст. землі Південної України було поділено на три губернії — Катеринославську, Херсонську і Таврійську.

Кожна нова перемога у війнах з Туреччиною зміцнювала Російську імперію. Внаслідок другого поділу Польщі 1793 р. Росія приєднала Київське, Брацлавське та Подільське воєводства і східну частину Волині. Пруссія загарбала корінні польські землі. Повстання поляків на чолі з Т. Костюшко, придушене російською армією 1794 p., стало приводом до третього й останнього поділу Польщі. 1795 р. вона втратила державну незалежність. Росія захопила частину Холмщини, решту Білорусі, Литву і Західну Волинь. Західна частина Холмщини відійшла до Австріської імперії. Ще раніше (австро-турецька конвенція 1775 р.) до складу Габсбурзької імперії була включена Буковина. Частиною Австрійської імперії з ХУШ ст. стало і Закарпаття разом з Угорщиною, під владою якої воно перебувало.

Галичина разом з Буковиною і частиною польських земель були виділені в окремий край - "королівство Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. Адміністративний апарат в "королівстві" очолював губернатор, в округах — старости, а містами управляли магістрати.

У 70-80-ті роки ХVIII ст. австрійські монархи Марія-Тереза та її син Йосиф II ліквідували найвідсталіші форми експлуатації селян: була обмежена панщина, описані й перерозподілені угіддя. Ліквідовувались також привілеї міських цехів, що гальмували розвиток товарного виробництва.

Безземелля і поміщицький гніт спричинили масовий еміграційний рух селян. 1784 р. австрійський уряд заборонив еміграцію під загрозою конфіскації майна. У відповідь посилилися антифеодальні виступи, які жорстоко придушувалися владою. У серпні 1785 р. імператор Йосиф II йде на деякі поступки: кріпакам надавалося право розпоряджатися своїм майном, а феодалам заборонялося продавати або дарувати селян.

Землі Правобережної України царизм поділив на губернії: Київську, Волинську і Подільську. Польська шляхта дістала дворянські права, а також зберегла свої земські й підкоморські суди.

Таким чином, наприкінці ХVIII ст. в Україні було ліквідовано гетьманство, Запорозьку Січ і полковий, військовий та адміністративно-територіальний устрій. Царський режим поклав край існуванню української державності.