Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Визвольна боротьба народу України у другій половині XVIII ст.

На Лівобережжі та Слобожанщині розгорталися збройні виступи та повстання проти феодально-кріпосницького ладу і гноблення царизмом українського народу. Не припинялися національно-визвольні рухи й на Правобережжі, спрямовані проти польських поневолювачів.

Внаслідок російсько-турецьких воєн землі Правобережної України були розорені. Під час відступу російські війська грабували населення, зганяючи людей на лівий берег Дніпра, а міста руйнували.

Колонізацію, спустошення земель здійснювала Річ Посполита, заселяючи край селянами Волині, Галичини й Полісся. Становище українського населення на Правобережжі було тяжким. Воно зазнавало утисків з боку католицької церкви. Ліквідовувалися православні парафії, переслідувалось духівництво, православних віруючих насильно навертали до унії.

Визвольна боротьба народу проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення вилилась у гайдамацький рух, який охопив українські землі у XVIII ст. Велику підтримку гайдамакам надавала Запорозька Січ.

Перші масові виступи відбулися в 1734-1738 і 1750 pp. на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині. А 1768 р. вибухнула Коліївщина — велике народно-визвольне повстання, найвищий етап гайдамацького руху.

Розпочалося воно так. 1768 р. польський сейм під тиском уряду Росії прийняв закон про зрівняння в правах католиків з прихильниками інших віросповідань і заборону смертної кари для селян. Це викликало невдоволення шляхти, яка, об'єднавшись на своєму з'їзді в м. Бар, виступила з програмою, спрямованою проти прогресивних реформ у Польщі. Збройний виступ конфедератів супроводився розправою над українським і білоруським населенням Правобережжя. У відповідь на це 1768 р. спалахнуло народне повстання, натхненниками якого були православні священики на чолі з ігуменом Мотронинського Троїцького монастиря М. Значко-Яворським. Послушником до цього монастиря вступив запорозький козак Максим Залізняк. Неподалік, в урочищі Холодний Яр, він зібрав кількатисячне військо й у травні 1768 р. розпочав боротьбу.

Гайдамацький рух швидко охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля та Волині. Повстанці, які налічували до 30 загонів, розправлялися з ненависною шляхтою та євреями-орендарями. Гайдамаки здобули Медведівку, Жаботин, Смілу, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку та десятки інших сіл.

Головний удар вони спрямували на фортецю Умань — твердиню польсько-шляхетського панування в Україні. 9 червня 1768 р. гайдамаки під проводом М. Залізняка обложили місто. На той час в Умані у магнатів Потоцьких служив сотником надвірного війська Іван Гонта, який із загоном козаків перейшов на бік повстанців. Спільними силами вони штурмом оволоділи містом і жорстоко розправилися зі шляхтою.

Рада повстанців проголосила М. Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту — полковником і князем уманським. Невдовзі визволену територію України було поділено на полки та сотні. З-під Умані окремі загони гайдамацької армії вирушили в різні райони Правобережжя, де за підтримки селян та міщан розгорнули боротьбу проти шляхти.

Царський уряд, наляканий розмахом гайдамацького руху на Правобережній Україні, вступив у змову з Польщею. Катерина II наказала командуючому російською армією генералові Кречетникову придушити повстання. До Умані прибув полк донських козаків на чолі з полковником Гур'євим. У червні 1768 р. М. Залізняка, І. Гонту та інших ватажків було по-зрадницькому схоплено, повстанців обеззброєно, а табір під Уманню пограбовано. Понад тисячу гайдамаків потрапили до полону. З них 846 були польськими підданими і 280 російськими. М. Залізняка покарали батогами й заслали на довічну каторгу до Сибіру. Польська влада, якій було передано І. Гонту, після страшних катувань стратила його в с Серби на Поділлі. Від кривавого терору загинули тисячі людей.

Повстання гайдамаків 1768 р. похитнуло політичний режим Польщі у Правобережній Україні й відіграло важливу роль у формуванні національної свідомості та визвольних традицій українського народу. Активно боролися проти феодально-кріпосницького гніту й іноземного поневолення селяни Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Вони захоплювали панські землі, майно, відмовлялися відбувати панщину й сплачувати податки. Найбільшу загрозу для гнобителів становив рух опришків, головною силою якого була сільська та міська біднота.

Понад сім років (1738-1745) очолював цей рух на Прикарпатті Олекса Довбуш. Його загони за підтримки народних мас успішно боролися проти феодалів, захищаючи знедолених. Справу О. Довбуша продовжували В. Баюрак, І. Бойчук та ін. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії рух опришків почав згасати.

Значний вплив на визвольну боротьбу українського народу справила селянська війна 1773-1775 pp. в Росії під проводом донського козака О. Пугачова. Ватажок повстанців знав українську мову й землю, його сподвижниками було чимало вихідців з України. Агітатори Пугачова поширювали маніфести й укази на Слобожанщині та Лівобережжі, де розгорнулись на його підтримку виступи. Повстанську армію поповнили запорозькі козаки, гайдамаки та селяни, окремі полки очолили українці — отамани В. Журба, С. Черкашин, І. Захлиста, С. Кармацько та інші.

Виступ селян проти феодального гноблення в с. Турбаї, що раніше входило до Миргородського полку і вважалося вільним військовим селом, тривав понад чотири роки (1789-1793). 1776 р. його було продано поміщикам Базилевським, які змушували турбаївців відбувати повинності, чинячи над ними свавільний суд і розправу. На відмову сенату поновити козацькі права і привілеї селяни 1789 р. відмовилися виконувати панщину й створили сільське самоврядування. У червні того ж року вони вбили поміщиків Базилевських, після чого до села прибув каральний загін. У липні розпочався судовий процес над турбаївцями. 15 повстанців, не витримавши катувань, померли. Понад 100 селян було покарано батогами і заслано на довічні каторжні роботи до Сибіру, а решту — в степи Таврійської і Херсонської губерній. Село Турбаї було перейменоване на Скорбне.

У 1796-1797 pp. виступи селян відбулися у Волинській, Київській, Новгород-Сіверській та Новоросійській губерніях. В 1797-1798 pp. повстали робітники Глушківської мануфактури на Слобожанщині, захопивши підприємство й утворивши орган місцевого самоврядування на чолі з П. Слюсаревим. Робітників підтримали жителі навколишніх сіл, які вимагали ліквідації, панщини, поліпшення умов праці і збільшення зарплати. Каральні загони жорстоко придушили цей виступ.

Визвольний рух в Україні у другій половині XVIII ст. не лише розхитав феодально-кріпосницьку систему, а й підірвав політичне панування, іноземних поневолювачів, сприяв формуванню національної і політичної свідомості українського народу.