Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Україна наприкінці XVII – на початку XVIII ст.

25 червня 1687 р. гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Мазепу. На козацькій раді в м. Коломак було підписано договірні умови (так звані Коломацькі статті) між козацькою старшиною і представниками уряду Московії, які значно обмежували права й привілеї гетьманської влади і посилювали контроль царської адміністрації.

Це був період тотального наступу Москви на автономні права Лівобережної України. Усвідомивши трагічні наслідки правління своїх попередників, І. Мазепа послідовно зміцнює гетьманську владу й становище старшини. Він здобув добру освіту, володів шістьма іноземними мовами, мав велику бібліотеку, багато зробив для економічного й культурного розвитку українських земель.

Під час великого козацького повстання на Правобережній Україні 1702-1704 pp. проти польської шляхти під проводом С. Палія Мазепа радить Петру І взяти під свою руку непокірний народ. Московський цар, не бажаючи псувати стосунки з Польщею, посилає 17-тисячний український корпус на допомогу королю Августу. 1704 p. Мазепа заарештовує ватажка визвольного руху на Правобережжі, а наступного року за царським указом його засилають до Сибіру. Таким чином І. Мазепа підтвердив репутацію "гетьмана корисного й вигідного для царя", усунув небезпечного суперника, можливого претендента на гетьманську булаву, й приєднав до Лівобережної України частину наддніпрянських земель.

В Україні посилюються феодально-кріпосницькі порядки, зростають податки. Тисячі козаків гинуть у воєнних походах, на будівництві Петербурга, фортець і каналів. Водночас І. Мазепа, один з найбагатших феодалів Європи, спрямовує значну частину своїх коштів на розвиток релігії та культури, засновує нові церкви, монастирі, школи, друкарні, надає допомогу Києво-Могилянському колегіуму, який 1701 р. було перетворено на академію. З України вирушають до Росії представники духівництва й діячі культури як царські радники, засновники освіти.

На початку ХVIIІ ст. знову постала загроза державності гетьманської України. 1700 р. Петро І розв'язав війну зі Швецією за володіння узбережжям Балтійського моря. Десятки тисяч українців було послано на фронт і фортифікаційні роботи. Більшість з них загинуло у Фінляндії, Ліфляндії, Литві, Польщі, Саксонії, на будівництві Петербурга.

Зростання податків, свавілля російських військ, нещадна реквізиція продуктів харчування та худоби, цілковите припинення торгівлі з іноземними державами виснажували й руйнували економіку України.

Невдоволення народу та частини козацької старшини політикою царизму, який не бажав убезпечити Україну від іноземної загрози, а також усвідомлення 70-річним І. Мазепою необхідності визволення рідної землі від московського ярма штовхнули його до союзу зі Швецією. За таємним договором, укладеним 1706 р. між Швецією та Україною, за подання допомоги у війні проти Росії Карл ХII обіцяв, що після війни Україна стане незалежною державою, її територію мали складати всі українські землі.

Після переходу гетьмана на бік шведів російський царат завдав нищівного удару українському народові. Російські війська на чолі з князем О. Меншиковим захопили гетьманську столицю Батурин, вирізали його 6-тисячне населення й замордували козаків місцевого гарнізону. Сім'ї тих, хто пішов за Мазепою, зазнали жорстоких переслідувань. Убивствами і масовими репресіями Петро І намагався викорчувати волелюбний дух українського народу. У листопаді 1708 р. за його наказом новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського.

Союз зі Швецією не підтримала значна частина українського населення, тому у І. Мазепи було недостатньо війська. Напередодні вирішальної битви під Полтавою до нього приєднався ще 8-тисячний загін запорожців під проводом кошового отамана Гордієнка. У травні 1709 р. російське військо разом з козаками колишнього січового полковника Ґалаґана захопили Запорозьку Січ, зруйнували всі укріплення і знищили оборонців. Частині запорожців вдалося втекти. Вони заснували Нову Січ, спочатку на р. Кам'янка, а потім — в Олешках (поблизу сучасного Цюрюпинська на Херсонщині).

У битві під Полтавою, що відбулася 27 червня 1709 p., численне російське військо здобуло перемогу над шведами й прихильниками І. Мазепи. Колишній гетьман разом з Карлом ХII під прикриттям невеликого загону переправився через Дніпро і втік до турецьких володінь (м. Бендери), де помер 21 вересня 1709 року.

В умовах жорстких колоніальних утисків з боку Росії І. Мазепі вдалося зберегти українську державність. Своєю політикою в галузі культури і збірним виступом проти царизму він започаткував новий етап у формуванні національної свідомості.

Для наступних поколінь І. Мазепа залишився символом визвольної боротьби.

У травні 1710 р. рештки козацького війська у вигнанні обрали своїм гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. Він оголосив перед громадою текст «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького війська». За цією першою конституцією самостійної України гетьманська влада мала обмежуватись виборною Генеральною радою і контролюватися сеймом із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від Запорозького війська. Скасовувалися всі ненависні народові державні монополії, оренди, викупи й податки. Передбачалося незалежне судочинство. Пронизана ліберальним духом конституція мала на меті будівництво суспільства на демократичних засадах.

У січні 1711 р. П. Орлик із запорожцями разом з кримськими татарами взяв участь у поході в Україну, але після кількох боїв зазнав поразки й емігрував до Європи. Перебуваючи у Швеції, Німеччині, Польщі, Франції, Туреччині, намагався умовити їхні уряди розпочати боротьбу за визволення України.

Використавши великі матеріальні й людські ресурси України, Росія здобула перемогу над Швецією у Північній війні й дістала доступ до Балтійського моря. Вона й надалі всіляко обмежувала українське самоврядування. З цією метою Петро І заснував 1722 р. Малоросійську колегію у Глухові (російський центральний орган державного управління у справах Лівобережної України), яка контролювала діяльність гетьмана й козацької старшини, а також розпоряджалася фінансами. З 1722-го по 1724 pp. розмір податків зріс у шість разів. Українське козацьке військо підпорядковувалося російському князеві М. Голіцину. Було заборонено друкувати книги і вести офіційні папери українською мовою.

По смерті І. Скоропадського наказним гетьманом було призначено чернігівського полковника Павла Полуботка. Його намагання зміцнити українські державні інституції викликали гнів російського царя. Полуботка та його прихильників вкинули 1724 р. до Петропавлівських казематів, де він був закатований на смерть.

Нового гетьмана не було визначено, старшинською адміністрацією керувала Малоросійська колегія, яка 1727 р. була ліквідована. Гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола. Він дбав про поліпшення умов життя населення, здійснив судову реформу, ревізію земель, заснував скарбницю, зменшив експортне мито, що сприяло розвиткові торгівлі, а також зміцнив гетьманську адміністрацію, зменшивши у ній кількість росіян та інших чужинців. Діяльність Д. Апостола обмежували видані російським царем Петром II так звані "Рішительні пункти" (1728), які передбачали нові утиски української гетьманської влади.

У 1734 р. по смерті Д. Апостола імператриця Анна (племінниця Петра І) створила ще одну колегію під назвою "Правління гетьманського уряду", яка проіснувала до 1750 р. Її діяльність була спрямована на подальше обмеження автономії України. Нехтування місцевих законів та звичаїв, побори й репресії характеризували роботу цього органу. Великого спустошення зазнали українські землі під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. До стройової та обозної служби було залучено понад 362 тис. козаків і селян, з них 34 тис. загинуло. Економічні втрати краю становили 12 млн крб. По закінченні війни на території гетьманщини було залишено 16 російських кавалерійських полків, що перебували на повному утриманні місцевого населення. Царизм не зупинявся ні перед чим, здійснюючи свою колоніальну політику.

На Правобережній Україні Польща також зміцнила свою колоніальну владу. Землі було поділено на воєводства. В містах самоврядування здійснювалося під керівництвом воєвод і старшин, а також на засадах магдебурзького права. Адміністративиий устрій приватновласницьких міст залежав від волі феодалів, яким вони належали.

Наприкінці березня 1734 р. козаки колишньої Олешківської Січі дістали від царського уряду, що готувався до війни з Туреччиною, офіційний дозвіл на повернення їх в межі Російської імперії. Вони збудували Нову Січ за 3-5 км від Старої, Чортомлицької Січі (біля теперішнього с. Покровське на Дніпропетровщині). З відновленням 1750 р. гетьманщини в Україні влада на Січі належала київському генерал-губернаторові й гетьманові. Вона аж до повного знищення 1775 р. відігравала важливу роль у житті українського народу.