Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Україно-Московський договір 1654 року

Ще на початку повстання Б. Хмельницький і козацька старшина, розуміючи, що в боротьбі проти Речі Посполитої їм потрібні будуть союзники, і вважаючи ймовірнішим серед них московського царя, не раз зверталися до нього по допомогу. Так, після звитяжної Корсуньської битви козацька рада наприкінці травня 1648 р. вирішила просити допомоги для продовження війни не лише в кримського хана Іслам-Гірея III, а й у московського царя Олексія Михайловича (батька Петра І). У відповідь на гетьманське послання московський цар через путивльського воєводу Плещеева запевнив Б.Хмельницького, що він не вступить у війну на боці Польщі. А наприкінці липня до козацького табору під Ямполем прибув перший посланець московського уряду Милков, який засвідчив прихильне ставлення Москви до українського народу. Проте цар Олексій підходив до контактів з Україною вкрай обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, Москва вичікувала, доки козаки й поляки виснажать одне одного, щоб тоді вжити відповідних заходів. У руслі цієї політики діяло надіслане в березні 1649 р. перше офіційне посольство. Після переговорів у Чигирині в квітні до Москви вирушило українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком.

Війна чимдалі більше спустошувала українські землі. Це змушувало Б. Хмельницького знову й знову звертатися до московського царя по допомогу. Але у відповідь отримував від останнього лише запевнення про те, що він не воюватиме на боці Польщі проти Війська Запорозького.

У липні 1651 p., після поразки козаків під Берестечком, Б.Хмельницький прийняв послів Москви - назаретського митрополита Гавриїла й піддячого Г. Богданова. Вони повідомили, що Олексій Михайлович "его, гетмана, за то, что его государские милости и жалованья к себе ищет, милостиво пожалеет, и впредь за его службу в своей государской милости й жалованьи держать будет". 18 липня Богданов виїхав до Москви з листом до царя і бояр, в якому знову ставилося питання про надання допомоги Україні в боротьбі проти Речі Посполитої. А в середині серпня туди ж було відряджена ціле посольство.

У листопаді 1652 р. за рішенням старшинської ради до Москви вирушила нова дипломатична місія на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним. Але там очікували слушної нагоди. І лише в середині 1653 р. вони дійшли висновку, що зволікати більше не можна. Поштовхом до цього була погроза Б. Хмельницького укласти подібний союз з Оттоманською імперією.

Скликаний у Москві Земський собор 1 жовтня 1653 р. вирішив прийняти Україну "під високу руку царя". Для оформлення акта до України вирушило повноважне посольство на чолі з боярином В. Бутурліним, яке на початку січня 1654 р. прибуло до Переяслава. 8 січня відбулася старшинська рада. Присутні висловилися за союз із московським царем. В Україні це рішення сприймалося по-різному. У самому Переяславі виник конфлікт: козацька старшина, присягнувши царю, почала вимагати від його послів також скласти присягу від імені царя, що він шануватиме їхні права і привілеї. Проте В. Бутурлін заявив, що цар - самодержець і своєму народові не присягатиме. Проти угоди виступила частина соратників гетьмана і серед них — Богун, Гладкий, Гумениця, митрополит Сильвестр Косів. Відмовилися присягнути царю Полтавський, Кропивнянський, Уманський полки, а також жителі ряду міст.

Для укладення письмової угоди до Москви було послано в березні 1654 р. делегацію на чолі з С.Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником П. Тетерею. 21 березня цар і боярська дума затвердили офіційні документи договору, що дістав ли назву "Березневі статті". Вони визнавали існуючий статус України, охоплювали велике коло питань, зокрема підтвердили права і привілеї Війська Запорозького, збереження органів місцевого управління, податкової і судової систем, право козаків самим обирати гетьмана і лише сповіщати про це царський уряд, підтримувати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини, невтручання царських воєвод у внутрішні справи України, 60-тисячний козацький реєстр, збереження прав київського митрополита тощо. Під час переговорів виникли розбіжності в тлумаченні сторонами окремих статей договору, йшлося насамперед про збирання податків і перебування московських воєвод в Україні. Тож було домовлено, що лише частина податків, зібраних в Україні, передаватиметься в московську казну. Воєводи перебуватимуть тільки в Києві та Чернігові. Договір давав Україні необхідну підтримку Москви в боротьбі з Річчю Посполитою. Водночас сторони по-різному оцінювали можливості Переяславської угоди і Березневих статей. Б.Хмельницький і козацька старшина бачили в них військовий союз, шлях до збереження української державності, тоді як царський уряд намагався використати їх для втручання у справи України й для поступового перетворення її на провінцію Московської держави.