Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Культура України в XVI – у першій половині XVII ст.

Зазначений період характеризується, з одного боку, подальшим зростанням продуктивних сил, бурхливим розквітом міст, розвитком ремесел, торгівлі, а з іншого — чимдалі більшим тиском на українську культуру, мову та православну віру з боку польської влади й католицького духівництва. Це викликало опір українського народу, який прагнув зберегти свою самобутність, і сприяло пробудженню його національної свідомості. Слід також зазначити, що в XVI — у першій половині XVII ст. українська культура в своєму розвиткові зазнавала значного впливу західноєвропейської культури доби Відродження.

Піднесення національної свідомості в Україні було тісно пов'язане з широким функціонуванням української мови. Успадкувавши давньоруську писемність, вона продовжувала й розвивала традиції літературної мови Київської Русі, незважаючи на феодально-шляхетське й католицько-єзуїтське гноблення, що його зазнавав український народ у Речі Посполитій.

Розвиткові культури й мови України плідно прислужилося книгодрукування. Засновниками його стали І. Федоров та П. Мстиславець, які змушені були втекти з Москви, зазнавши переслідувань натовпу за друкування книг. 1561 р. у маєтку магната Г. Ходкевича вони створили першу друкарню й надрукували "Учительне Євангеліє", "Псалтир", "Часослов". 1573 p. І. Федоров перебирається до Львова, де видруковує славнозвісний "Апостол". Запрошений до князя К. Острозького, він здійснює перше повне видання Біблії церковно-слов'янською мовою. Поряд з релігійною літературою І. Федоров друкує полемічні праці Г. Смотрицького, В. Суразького, X. Філалета, а також букварі тощо. Створюються друкарні в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Синтині, Крилосі, Рогатині.

Чи не найбільшою серед них була друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Є. Плетенецьким. Тут на початку XVII ст. вийшла друком ціла низка граматик, словників, букварів, різноманітної полемічної літератури. 1616 р. побачив світ "Часослов", а пізніше — "Лексикон слов'яноруський". Книгодрукування сприяло поширенню освіти, зміцнювало мовну єдність українського народу.

Важливу роль у цьому процесі відігравала й усна народна творчість, в якій віддзеркалювалися най-важливіші події в житті українського народу. Під її впливом з'являються героїко-патріотичні твори про боротьбу з татарами й турками. Серед них - думи й історичні пісні "Втеча трьох братів з Азова", "Самійло Кішка", "Плач невільників" та інші. Темі боротьби проти феодального гніту присвячені думи "Івась Коновченко-Вдовиченко", "Дума про Олексія Поповича". Розвивається лірична й соціально-побутова тематика.

Традиційні школи уже не задовольняли зростаючих потреб суспільства в освічених людях. Тому князь К. Острозький заснував у 70-х роках XVI ст. в Острозі нову школу, відому під назвою Острозька академія. Крім слов'яноруської, тут викладали грецьку й латинську мови (остання, до речі, була основною у західних університетах), діалектику, астрономію, астрологію, арифметику, геометрію, риторику, музику. Першим ректором Острозької академії був Г. Смотрицькйй. Серед українських і зарубіжних викладачів-учених — Д. Палеолог, Я. Лятос, І. Княгинецький, К. Москопул.

Чимдалі більшу роль в поширенні освіти відігравали братські школи. Вони створювалися в Галичині, Холмщині, на Волині, Поліссі, Поділлі. їхні навчальні програми формувалися за прикладом Острозької академії. Від викладачів вимагали чуйного ставлення до всіх дітей незалежно від походження. У них виховували патріотизм, повагу дорідної мови, культури, православної церкви.

На початку XVII ст. провідною стала Київська братська школа. Вона мала таких кваліфікованих учителів і відомих учених, як І. Борецький, М. Смотрицькйй, К. Сакович. Опікувалися нею гетьман П. Сагайдачний і добре знана діячка на просвітянській ниві Г. Гулевичівна.

У 1632 р. заходами митрополита Петра Могили Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-Могилянською колегією на честь свого проректора П. Могили. Вона мала сім класів — один підготовчий, три молодших і три вищих. За навчальною програмою і рівнем викладання наближалася до рівня західноєвропейських університетів та академій і тривалий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. Філії колегії діяли у Вінниці та Кременці. З її стін вийшло багато видатних вчених, педагогів, діячів культури. Серед них такі відомі, як М. Бантиш-Каменський, І. Гізель, С Полоцький, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, Є. Славинецький.

У другій половині XVI ст. в Україні виникає театр. В Острозькій, Львівській, а згодом і в Київській школах почали ставити вистави у вигляді декламацій та діалогів. Учні готували їх до Різдва, Пасхи та інших свят, а також під час зустрічей іменитих гостей. Тематика цих вистав була різноманітною, але.здебільшого їх присвячували подіям шкільного життя.

Існували й мандрівні театри. Вони грали на ярмарках у містах і селах, ставили переважно комедії, сценки гумористичного характеру, а іноді й драми.

У XVI — першій половині XVII ст. відбулися зміни і в побуті людей. Українська шляхта, велика й середня, зводила замки-палаци з каменю, зовнішні стіни яких були оборонними мурами й мали вузькі вікна-бійниці. Селяни будували житла переважно двох типів: зруб з колод чи брусів, укладених горизонтальними рядами, і каркасний будинок, коли між стовпами вбивали кілки, і зсередини й ззовні заплітали хмизом і обмазували глиною з соломою. Потім стіни білили. В будинках було лише кілька кімнат, але робили їх просторими, В таких оселях жили великими родинами, які складалися з кількох поколінь. У дворі стояли господарські будівлі — хліви для худоби, клуні тощо.

Одяг виготовляли із льняного, конопляного полотна. Чоловіки носили вишивані сорочки без коміра, широкі шаровари й пояси. Жінки одягали сорочки, спідниці й фартухи, іноді сарафани. Взимку вбиралися в довгі овечі кожухи. Шляхта носила дорогі хутра. Основними продуктами харчування були житній хліб, куліш, галушки, вареники, риба, ягоди, фрукти, пиво тощо.

А найважливіші свята - Різдво, Пасха, Івана Купала, свято Покрови Богородиці — час закінчення польових робіт.

Наприкінці XVI ст. польська шляхта й ксьондзи-єзуїти нещадно гнобили православний люд в Україні, який твердо тримався своєї прабатьківської віри. Після укладення 1596 р. Брестської унії православну церкву взагалі було заборонено; більшість її храмів і монастирів стали уніатськими. Але 1620 р. на прохання гетьмана П. Сагайдачного до України приїхав єрусалимський патріарх Феофан. Висвятивши митрополита (ним став Іов Борецький) та українських єпископів, він відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію в Україні. Київ знову став центром політичного й культурного життя українських земель.