Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ — козацька республіка

Слово "козак" уперше зустрічається в літописах XIV ст. У перекладі з тюркської воно означає "одинокий", "вільний", "працелюбний", "войовничий".

Найголовнішою причиною виникнення козацтва було посилення в XV ст. феодального гніту й іноземного поневолення українського народу. Волелюбні селяни й міщани, які не хотіли терпіти лихої долі, втікали у степові райони середньої течїї Дніпра, де лежали неозорі родючі землі. У другій половині XV — на початку XVI ст. виникло чимало козацьких слобід і хуторів в районі Канева, Черкас, у верхів'ях Південного Бугу, на Синюсі, Тясмині, Росі, а також на лівому березі Дніпра, на Трубежі, Сулі. Козаки полювали на звірів, ловили рибу, займалися бджільництвом, землеробством.

Проте життя в цих поселеннях було вкрай небезпечним. Степовими шляхами татарські орди набігали на Україну, грабували і нещадно били людей, брали їх у полон. Озброєні козаки відбивалися й самі нападали на татарські улуси. У писемних джерелах є згадки про те, що 1489 р. вони були провідниками польського війська під час його походу проти татар. 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі. А наступними роками вирушали в походи не лише проти Кримського ханства, а й проти турків.

На заселених козаками землях склалася особлива соціальна організація — без кріпацтва та примусу. Козаки становили "товариство" — громаду, яка на своїх радах вирішувала всі життєво важливі питання. Тут же обирали старшину — отаманів, осавулів, суддів. Поступово влада зосереджувалася в руках заможних козаків.

Були ще й міські козаки. Вони становили значну частину населення Чигирина, Канева, Корсуня, Черкас.

У першій половині XVI ст. під тиском польсько-литовських феодалів, що панували на Наддніпрянщині, частина козацтва відступила на південний схід і створила поселення за Дніпровими порогами. Сюди прибули й ті, хто бажав боротися проти татарських орд. Перші укріплені "городки" — січі, збудовані на островах для захисту від ворогів, ймовірно, з'явилися ще на початку XVI ст. Відомості про це дає польський хроніст XVI ст. М. Бельський. Але питання про утворення Запорозької Січі потребує подальших досліджень. Історики й досі сперечаються, чи можна вважати першою Січчю укріплення, зведені українським князем Д.Байдою-Вишневецьким на о. Мала Хортиця. В 50-х роках він був черкаським і канівським старостою. А збудував Січ на острові близько 1554-1555 pp. Проте, не діставши підтримки з боку польсько-литовської держави, Д.Байда-Випшевецький 1558 р. перейшов на службу до московського царя Івана IV. Кілька років потому він повернувся до України й 1563 р. взяв участь у поході на Молдавію. Потрапивши в полон, був виданий турецькому султанові й страчений.

Згодом Січ не раз змінювала своє місце, переводилася козаками на інші дніпровські острови - Томаківку, Базавлук, Хортицю.

Запорозька Січ була своєрідною "козацькою республікою". Очолював її кошовий отаман: він керував виборною військовою козацькою радою, в якій мали право брати участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана (гетьмана), осавула, обозного, кошового суддю, писаря, хорунжого (строком на один рік) та іншу козацьку старшину. За адміністративно-територіальним устроєм землі Січі у XVIII ст. поділялися на паланки (округи) на чолі з полковниками. Військо складалося з куренів, якими керували куренні отамани. І хоч усі козаки на Січі формально були рівними між собою, старшина мала привілеї — отримувала під час походів більшу частину здобичі, володіла багатими хуторами-зимівниками.

Запорозька Січ стала південно-східною твердинею, що захищала українські землі від нападів турецьких і татарських агресорів. Спускаючись Дніпром на своїх човнах-"чайках", козаки громили ворожі гарнізони й не раз загрожували навіть самій столиці Осяйної Порти — Константинополю. Такими ж вдалими були походи запорожців 1577 р. у Молдавію, а згодом, 1586-го, на Очаків, Аккермш, Гянжу, Гезлев (Євпаторію) та ін.

Козацтво відігравало важливу роль в історії українського народу, ставши в XVI-XVIII ст. могутньою опорою в його боротьбі за визволення з-під гніту Речі Посполитої.

Намагаючись розколоти козацтво, польський уряд прийняв 1572 р. за реєстром (списком) на службу певну частину козаків. Вони отримували платню, підпорядковувалися коронному гетьманові й були звільнені від податків. Спочатку існував полк із 700 реєстровців. 1590 р. його чисельньність зросла до тисячі. Не включених до реєстру (таких було значно більше) позбавили козацьких прав.

Але, незважаючи на відмінності між ними, всі козаки виступали спільно проти соціального й національного гноблення.

Після низки козацьких повстань сейм вирішив ліквідувати Січ, але польське військо, виснажене тривалою боротьбою, не могло битися з козаками. До того ж, польський король потребував допомоги запорожців у своїх загарбницьких походах. Він обіцяв їм добру платню, й ті погодилися. У 1600 р. понад 4 тис. козаків разом з польською армією вирушили до Молдавії. Після скасування сеймом свого рішення про ліквідацію козацтва воно взяло активну участь у польсько-шведській війні. На початку XVII ст. ряд козацьких загонів допомагав польським військам у походах на Москву. Окремі козацькі підрозділи, навпаки, допомагали московським військам у боротьбі з поляками.