Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Боротьба України-Руси проти татаро-монгольських завойовників

На початку XII ст. в Центральній Азії на величезній території — від Байкалу до південних окраїн пустелі Гобі — утворилася могутня військово-феодальна монгольська держава. 1206 р. її очолив хан Тимучин (Чінгісхан). Він став на шлях завойовницьких воєн. Татари були вправними вершниками, чудово володіли зброєю. Хлопці змалку вчилися їздити на конях, стріляти з лука.

Надзвичайна агресивність монголо-татар пояснюється кількома чинниками. По-перше, їхня економіка розвивалася у формі кочового скотарства, а отже, постійно вимагала нових земель і пасовиськ. По-друге, в XIII ст. у монголо-татар була ранньофеодальна держава з притаманною їй агресивністю щодо сусідів. Армія базувалася на чіткій військовій організації і суворій дисципліні. Так, за втечу одного воїна з поля бою страчували десять, а за відступ десяти страчували сотню. По-третє, об'єктом татаро-монгольської агресії ставали переважно землеробські народи, держави яких були в стані феодальної дезінтеграції (як, скажімо, руські кня­зівства) й не могли об'єднаними силами чинити опір монголо-татарській навалі.

Крім того, монголо-татари мали великий досвід захоплення міст і фортець, набутий під час походів у Китай, Середню Азію, Закавказзя. Дерев'яні стіни руських фортець не становили серйозної перешкоди для стінобитних машин, каменеметів, пороху. Нападаючи на окремі князівства, татаро-монголи створювали перевагу в силах у десятки й навіть сотні разів. Така тактика забезпечувала їм швидку перемогу. У 1219-1223 pp. монголо-татарське військо під проводом Чінгісхана завоювало Середню Азію і вдерлося до Закавказзя.

У 1222 р. монголо-татари вийшли в Причорноморські степи й завдали поразки половцям. Їхній хан Котян звернувся за допомогою до сусідів-слов'ян. На його боці виступили князі галицькі, волинські, київські, чернігівські та смоленські. 31 травня 1223 р. на р. Калка об'єднане русько-половецьке військо зустрілося з татаро-монголами, проте через неузгодженість дій було повністю розгромлене. Загинули шість князів. Як зазначав літописець, "такої поразки ще не було ніколи". За літописними джерелами, татари поклали полонених під дошки, на яких кілька днів святкували перемогу.

Після битви монголо-татари розорили Переяславське князівство, але й самі зазнали великих втрат. Повертаючись назад у Монголію, вони розгромили Волзьку Булгарію.

По смерті Чінгісхана похід на Русь очолив його онук Батий. 1237 р. 140-тисячна монголо-татарська армія розгромила війська рязанського та володимиро-суздальського князів. На зиму нападники відійшли в половецькі степи, щоб відновити свої сили. А навесні 1239-го Батий продовжив похід у руські землі. Завойовники захопили Переяслав, Чернігів і восени 1240 р. розпочали облогу Києва. Підійшовши до міста, татарський полководець побачив, яке воно гарне. Не бажаючи руйнувати його, він послав до мешканців посла з пропозицією добровільно здати Київ. Однак жителі не погодилися на це. Оборону міста очолив воєвода Дмитро, якого прислав галицький князь Данило. Понад десять тижнів тривав штурм. Татарські бойові машини великими довбнями безперервно гатили в мури. В одному місці їм вдалося пробити отвір, і ординці вдерлися до міста.

Останні захисники Києва сховалися в Десятинній церкві і звідти стріляли з луків, кидали каміння. Від ударів бойової техніки стіни храму завалилися, й усі, хто там був, загинули. 7 грудня 1240 р. хан Батий захопив Київ, зруйнував його і знищив все населення.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили до Галицько-Волинського князівства, де зруйнували Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк і Володи мир, а 1241 р. вдерлися у Польщу, Угорщину і Чехію. Однак виснажені боями, 1242 р. змушені були повернутися назад. Вони знову пройшли Україною, залишаючи за собою згарища й руїни. У пониззі Волги татаро-монголи заснували державу - Золоту Орду. Під її владу потрапили, крім частини Середньої Азії, Казахстан, Поволжя, Крим, більша частина Наддніпрянщини і вся Південно-Східна Русь. До складу одного із західних володінь Золотої Орди увійшли київська, переяс­лавська та чернігово-сіверська землі. Внаслідок монголо-татарського нашестя країна була розорена. Занепали сільське господарство, ремесла. За несплату данини завойовники перетворювали жителів на рабів. Проте найтяжчим був так званий податок кров'ю, коли хлопчиків забирали для виховання в Орду.

Насильства з боку татар викликали народний опір. Найпоширенішими формами протесту були відмова сплачувати данину, втечі у важкодоступні місця. Іноді доходило і до збройних сутичок з ханськими збиральниками данини — баскаками. На шлях збройної боротьби з татаро-монголами став і галицько-волинський князь Данило. У 1 252 р. його дружина вигнала орду хана Курвиси із пониззя за Дністер, звільнила землі по Південному Бугу, Случі й Тетереву. Але 1259 р. на кордонах Волині стало об'єднане татарське військо, послане ханом Батиєм. Щоб вберегти свою землю від розгрому, Данило Галицький змушений був знову підкоритися ханові й залишити укріплення фортець.

Золотоординське іго зруйнувало господарство, і матеріальну й духовну культуру Київської Русі. Ціною величезних жертв руський народ врятував Європу від ординців.