Енциклопедія Шпаргалка » Історія України


Флеш игры онлайн

Галицько-Волинська держава

Внаслідок роздрібненості на політичній карті колись могутньої Київської Русі з'явилося 12 князівств. Найбільшим було Галицько-Волинське князівство. Територія його простягалася від Угорщини та Польщі на заході до половецьких степів на сході й від Карпат на півдні до Литовських земель на півночі. Розвиткові Галицько-Волинського князівства сприяло те, що тут були родючі землі з традиційною землеробською культурою, яка забезпечувала високі врожаї. Значний прибуток приносила торгівля. Землями князівства проходив важливий торговий шлях, який з'єднував Русь з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Князівству підлягали дністровсько-дунайські землі, а це давало змогу контролювати торговий шлях із Європи по Дунаю до країн Сходу. Крім того, в Галичині були великі поклади солі — товару, вкрай необхідного всій Русі. Відносній незалежності й самостійності князівства сприяла і його віддаленість від Києва.

Після Любецького з'їзду 1097 р. Галичина відділилася від Києва. Вона складалася з кількох дрібних князівств. Лише 1141 р. князь Володимирко (Володимир Володарович) об'єднав їх і переніс свою столицю з Перемишля до Галича над Дністром. Розквіту й могутності князівство досягло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187), який прагнув об'єднати всі руські землі. Про могутність князя Ярослава згадується в "Слові о полку Ігоревім". Але після його смерті в Галичині спалахнули міжусобиці. В них брали участь місцеві бояри, чимало з яких діяло в союзі з угорцями й поляками.

Волинь почала відігравати важливу роль під час правління Романа Мстиславича (1173-1205), який по смерті галицького князя Володимира Ярославича 1199 р. об'єднав Галичину та Волинь і став князем великої Галицько-Волинської держави. Талановитий політик і воїн, Роман Мстиславич 1196 р. підкорив литовські племена ятвягів, а 1202 р. поширив свою владу на Придніпров'я. У 1202-1204 pp. він об'єднав південноруських князів і здійснив успішні походи проти половців, а також зумів приборкати свавільну боярську аристократію. Але після його трагічної загибелі 1205 р. у битві з поляками боярський сепаратизм знову посилився і Галицько-Волинське князівство розпалося. Лише у 1238 р. синові Романа Мстиславича — Данилові Галицькому (1238-1264) вдалося відновити єдність. Він прославився як видатний державний діяч, дипломат і полководець. Князь Данило Галицький розширив свій вплив на Київ, вів успішну боротьбу проти угорських, польських і німецьких загарбників, повернув завойовані ними землі

У 1237 р. незліченні орди монголо-татар під проводом хана Батия вдерлися на землі Русі. 1239 p. вони взяли Переяслав і Чернігів, а 1240-го головні сили татаро-монголів штурмом взяли Київ. Оборону міста очолив посланий Данилом воєвода Дмитро. Мужньо захищалися кияни, але татарам вдалося захопити місто. Звідти вони вирушили на захід і 1241 р. зруйнували Галич і Володимир. 1245 р, Данило змушений був визнати номінальну залежність від Золотої Орди. Таким чином йому вдалося захистити землі князівства від набігів ординців, відновити економіку й торгівлю. У 50-х роках військо на чолі з Данилом Галицьким визволило від золотоординців землі по Південному Бугу, Случу й Тетереву. Однак невдовзі Золота Орда поновила панування над краєм і примусила князя знищити укріплення галицько-волинських міст.

Наступником Данила був його син Лев (1264-1301). Він приєднав до Галицького князівства частину Закарпаття з Мукачевом і Люблінську землю. На початку XIV ст. всі галицько-волинські землі об'єдналися під владою онука Данила князя Юрія І, який 1303 р. домігся відкриття осібної митрополії православної церкви з центром у Галичі. Правління галицько-волинських князів припинило­ся 1340 р. зі смертю Юрія II.

Галицько-Волинське князівство відіграло важливу роль в історії України. Після занепаду Києва воно на ціле століття подовжило існування державності на східнослов'янських землях і стало головним політичним центром України.

Розквіту досягла й культура Галицько-Волинського князівства, яка розвивалася під впливом як давньоруських, так і західних традицій. Центрами давньоруської писемності були Холм, Львів, Володимир-Волинський. В архітектурі дивовижно переп­лелися риси візантійсько-руського і готичного стилів. Зразками цього архітектурного напряму стали церкви Успенія та Іоанна Предтечі у Холмі, Миколая у Львові, Василія у Володимирі-Волинському, храми Іоанна Богослова і Дмитрія в Луцьку. Набуло поширення будівництво замків.

Однак у першій половині XIV ст. Галицько-Волинське князівство поступово занепадає. На нього посилюється тиск з боку Польщі, Угорщини, Литви, а також татар. Врешті-решт галицько-волинські землі стають здобиччю сусідніх держав.